який має спільну стіну

1) протизаконний, який порушує закон; який загрожує суспільній небезпеці; який порушує громадський порядок; який порушує суспільну мораль; непристойний; безладний

2) на порушення громадського порядку; на порушення суспільної безпеки (моралі тощо)

•

- disorderly act

1) прив'язаний; відданий (комусь); прихильний

2) прикріплений; доданий

3) військ. прикомандирований, приданий

4) юр. арештований; узятий під варту

* * *

1) прикріплений, приєднаний; прикладений

2) вiйcьк. прикомандирований; доданий

3) який має спільну стіну з сусідньою будівлею

4) юp. арештований, узятий під варту; описаний ( про майно)

5) зooл. сидячий, стаціонарний; який не змінює місця перебування, проживання

a; мат.

1) прикріплений, приєднаний; прикладений

2) вiйcьк. прикомандирований; доданий

3) який має спільну стіну з сусідньою будівлею

4) юp. арештований, узятий під варту; описаний ( про майно)

5) зooл. сидячий, стаціонарний; який не змінює місця перебування, проживання

a; мат.

студент другого курсу університету

* * *

Щербацький, Григорій (Георгій) (1725, с. Рогозів Переяславського полку - бл. 1754) Народився в козацькій родині, небіж Київського митрополита Тимофія Щербацького (1748 - 1757). У 1737 - 1747 рр. Щ. вчився у КМА, в 1749 - 1752 рр. викладав там поетику, риторику, грецьку мову та філософію А. втор п'єси під назвою "Трагедокомедія, нарицаемая Фотий...". Філософський курс Щ., прочитаний ним упродовж 1751 - 1752 рр., відзначається яскраво вираженою картезіанською спрямованістю, орієнтацією на підручник послідовника Декарта проф. Сорбонни Турхоція. Цей курс складається з логіки, метафізики, фізики й етики. У своїх розмірковуваннях Щ. спирається не на досвід і спостереження, а на розум і самосвідомість. В основу філософського мислення кладе принцип очевидності, який передбачає необхідність перевірки будьякого знання з допомогою природного світла розуму або світла філософії. Під останнім ІЦ. розуміє ясні й виразні ідеї С. еред них він виокремлює ідею Бога, ідею істинного й хибного тощо. Абсолютно безсумнівним вважає твердження "мислю, отже, існую". Визнаючи необхідність чуттєвого досвіду, Щ. вважає його радше джерелом помилок, аніж підґрунтям для віднайдення істини І. стина, на його думку, осягається з допомогою єдиного правильного методу, яким є дедукція, що уможливлює виведення й обґрунтування вроджених ідей В. одночас Щ. вважає - для здобуття істини шляхом дедукції необхідна інтуїція, тобто пов'язане з природним світлом розуму глибинне розуміння істини, миттєве осяяння, що досягається завдяки відкритості людської самосвідомості стосовно Бога, який і є гарантом об'єктивної значущості людського мислення. Субстанцію Щ., як і Декарт, поділяє на мислячу (непротяжну й неподільну) і тілесну (протяжну і нескінченно подільну) Н. а відміну від інших професорів КМА, Щ. розуміє матерію не як складник (compositum) з матерії і форми, а як субстанцію. Щ. відходить від традиційного для викладачів КМА гілеморфічного уявлення про основу речей як про хаотичний субстрат природи і, перетворюючи матерію на форму, надає їй здатності до визначення. Картезіанські впливи помітні також у його інтерпретації простору, хоча загалом, подібно до схоластів, він розуміє простір як корелятивне відношення між тілами. Філософський курс Щ. дає змогу побачити, як в укр. думці пер. пол. XVIII ст. відбувалася рецепція європейського раціоналізму.

[br]

Осн. тв.: "Трагекомедія, нарицаемая Фотий, т.е. об отступлении западной церкви от восточной" (1749).

1. n юр.

держава, яка підписала; сторона, яка підписала; той, хто підписав (документ тощо)

2. adj

який підписав; який взяв участь у підписанні

* * *

1) той, хто підписався

2) юp. держава, яка підписалася, сторона, яка підписалася

1. n

1) супровідна обставина

2) конкурент

2. adj

1) збіжний; що збігається; що діє одночасно (спільно)

2) узгоджений

3) що перетинається

* * *

1) супровідна обставина

2) дiaл.; юp. особа, що супроводжує судового чиновника

3) конкурент

1) співпадаючий; діючий одночасно або спільно; погоджений; який збігається

2) який перетинається

3) суміщений, одночасний

4) юp. паралельний ( про юрисдикцію)

1) супровідна обставина

2) дiaл.; юp. особа, що супроводжує судового чиновника

3) конкурент

1) співпадаючий; діючий одночасно або спільно; погоджений; який збігається

2) який перетинається

3) суміщений, одночасний

4) юp. паралельний ( про юрисдикцію)

Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх (1770, Штутгарт - 1831) - нім. філософ, створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему - як завершення західноєвропейської класичної філософії даного напряму. Цілісно вона викладена в його "Енциклопедії філософських наук" (1817), конкретніше - в численних працях, виданих прижиттєво і посмертно учнями. Вступ становить "Феноменологія духу" (1807), яку Г. називав "мандрівкою за відкриттями". Зміст цієї нової на той час науки охоплює формування індивіда, розвиток його знань від чуттєвої достовірності до філософських понять, котрий в стислому вигляді відтворює шлях історії матеріальної і духовної культури людства. Сама система поділяється на три частини: "Наука логіки", "Філософія природи" і "Філософія духу". "Наука логіки" (1812 - 1816) - теж нова наука, створена Г. Її предмет - мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії - водночас поняття і об'єктивні визначення світу (див. діалектична логіка). В марксистській традиції найбільшого значення надається логіці Г. (через всебічну розробку в ній діалектики), в той час як в немарксистській філософії, особливо в неогегельянстві, - "Феноменології духу", ряд ідей якої (зокрема, щодо відчуження, панської і рабської свідомості) видаються співзвучними і для сучасної епохи. За Г., природа як така, не пізнана, чужа для мислення. До того ж, термін "відчуження" несе на собі відбиток християнської ідеалістичної традиції: Бог-дух творить світ, який виявляється чужим для нього внаслідок гріхопадіння. В християнстві людина повинна порвати з цим світом, щоб об'єднатися з Богом, у Г. - пізнати його, щоб відкрити в ньому всеосяжне, а отже, ідеальні основи буття. В сучасну добу тлумачення природи як відчуження мислення знайшло подальше підтвердження у взаємному відчуженні природи і людини, як наслідку планетарної, особливо технічної діяльності людства. В "Філософії природи" Г. розвинув також оригінальні ідеї про нероздільну єдність простору і часу, їхню залежність від матерії, що нагадує думки Ейнштейна (ці ідеї філософ висловив ще в 1817 р., майже за сто років до появи теорії відносності). Але порівняно з іншими працями, "Філософія природи" займає незначне місце в системі Г. Натурфілософія в нім. класичній філософії зробила неабиякий вплив на природознавство і філософію в особі Шеллінга, а не Г., за рік до смерті якого почав виходити "Курс позитивної філософії" (1830 - 1842) Конто. Центр тяжіння системи Г. - не природа, а дух Д. ух - основне поняття його вчення В. ибір цього поняття започаткований ще ранніми творами Г. з філософії релігії, налр., таким, як "Дух християнства та його доля" (1798 - 1800). Заслуга й перевага Г. полягала в тому, що для розкриття основного питання філософії він узяв якраз поняття духу, бо воно є найбільш загальним і всеохопним в опозиції до природи і матерії й містить в собі багато своїх форм: свідомість і самосвідомість, психічне почуття, розум і т. д. Різні форми духу Г. дослідив в дев'яти філософських науках, які входять до "Філософії духу". Виокремлено три види духу: суб'єктивний, або індивідуальний; об'єктивний, або суспільний; абсолютний, або всезагальний. Перший вид містить такі науки: антропологію (предмет - душа у співвіднесенні з тілом); феноменологію (свідомість і самосвідомість - співвідношення суб'єктивного і об'єктивного); психологію (духовні властивості індивіда, що розглядаються як самостійний предмет дослідження). Об'єктивний дух охоплює право, моральність (Moralitat) і систему звичаїв (Sittlichkeit). Цей вид духу відтворює всі основні аспекти суспільства. На першому місці стоїть зовнішнє, абстрактне право (за. Енгельсом, "юридичний світогляд є класичним світоглядом буржуазії"). Історія свідчить, що правовими державами стали саме буржуазні держави (феодальні і соціалістичні під це визначення не підпадають). Мораль - внутрішнє право, спосіб поведінки, опосередкований суб'єктивними чинниками: свідомістю, совістю, критичними міркуваннями. Оскільки свобода є вихідне гасло такого суспільства, моральність посідає значне місце в його житті. Головні її категорії - намір і вина, добро і совість. Нарешті, в суспільстві існує великий шар відносин, які є одночасно і внутрішньо притаманними індивідові, і зовнішніми стосовно нього: це - звичаї, традиції, природні права, закони. Системою звичаїв охоплюються три головні сфери суспільства: сім'я - місце народження і виховання людини; громадянське суспільство - система матеріальних і виробничих відносин, в якій кожен переслідує приватну мету; держава - організація, яка утворює і підтримує життя народу як цілого, оберігає його від розпаду. Держава - найвищий ступінь суспільного розвитку - і є втіленням в дійсність абстрактного права. За Г., немає народу, котрий не мав би того державного ладу, на який він заслуговує; кожен народ формується як результат своєї історії і може створити лише те, що вже є її результатом; держава не може бути створена штучно. Третій вид духу - найзагальніший, абсолютний. Його предмет і сфера дії - весь світ (тобто це світогляд). Г. вирізняє три його форми: мистецтво, релігію, філософію. В марксизмі поняття духу було замінено поняттям свідомості, внаслідок чого надто звуженим виявилось і "основне питання філософії". Нині гегелівська традиція відроджується.

[br]

Осн. тв.: "Феноменологія духу" (1807); "Наука логіки", ч. І, "Об'єктивна логіка". В 2 т. (1812, 1813); ч. II, "Суб'єктивна логіка" (1816); "Енциклопедія філософських наук" (1817); "Філософія права" (1821); "Філософія релігії". В 2 т. (1832); "Історія філософії". В 2 т. (1833, 1836); "Філософія історії" (1837).

ПАНТЕЇЗМ ( від грецьк. παν - все; θεοξ - Бог) - філософська позиція, згідно з якою Бог і світ (Космос, універсум) є тотожними, такими, що збігаються. П. слід відрізняти від панентеїзму, що розглядав світ як складник, який хоч і підпорядкований, але не тотожний Богові. Впровадження терміну "П." завдячує полеміці ірландськ. філософа Толанда та нідерландськ. теолога Фея. Перший вжив означення "пантеїстичний" у 1705 р. стосовно соцініанства. Фей, критикуючи Толанда (1709), назвав його "пантеїстом". Принципова для П. ідея тотожності Бога і світу в різних формах розроблялась упродовж усієї історії розвитку філософського мислення. У давньокит. філософії до П. тяжів даосизм; у давньоінд. філософії, зокрема у ведизмі, однією з чільних була ідея тотожності Бога і внутрішньої суті індивіда. Витоки західноєвропейської філософської традиції П. сягають ідеї гілозоїзму про невіддільність життя і матеріального світу в усіх його виявах. Досить виразно ця ідея представлена у філософії Фалеса, який стверджував, що "усі речі наповнені Богами". Для філософії Парменіда характерною є форма П., що згодом була означена як "акосмічний П." її первинну основу становить твердження Парменіда, що плинна, мінлива частина світу є ілюзією стосовно Єдиного, або Абсолюту, тобто буття Космосу як чуттєво сприйманого індивідом світу по суті заперечувалося (звідси - заперечна частка "а" у слові "акосмічний"). Пізніше, у XVI - XVII ст., ідеї акосмічногоП. виразно оприявнилися на ґрунті філософії Беме (світ - це лише відображення Бога) та Спінози. Якраз стосовно філософії останнього і був ужитий Гегелем термінологічний вислів "акосмічний П.". У тлумаченні Гегеля цей різновид П. означає всеохопну тотожність Бога і Природи і не враховує того моменту, що, за Спінозою, світ (природа) не заперечується Божественним началом і не протистоїть йому, а утворює з ним нероздільну єдність. Кузанський і Бруно збагатили філософське розуміння П. ідеєю тотожності протилежностей, що властива і Богові, і поцейбічному світові Н. а рівні філософської метафізики ця ідея утворила внутрішній стрижень проблеми співвідношення іманентного і трансцендентного. У XVIII ст. погляди Гете на природу виявили виразну спорідненість як із П. Спінози, так і з деякими аспектами монадології Ляйбніца, потвердивши характерну для П. тенденцію до синтезу із різними філософськими концепціями. У XIX - XX ст. здатність П. до варіативності на ґрунті сполучення різних філософських принципів продовжувала розвиватися. У Шляєрмахера ідеї П. моністичного ґатунку (див. монізм) співіснували із принципом релятивізму (з одного боку, безконечна сукупність речей - плинних і релятивних - це світ; з другого - як з'єдинене ціле, ця ж сукупність є Богом) Б. редлі та Ройс обстоювали абсолютистську форму моністичного П. (Бог є надіндивідуальним і надприродним Абсолютом, водночас цей Абсолют тотожний цьому світові, отже, світ хоч і реальний, але незмінний). В укр. філософській традиції виразні елементи П. зазвичай були тісно поєднані із неоплатонізмом та частково - скептицизмом - у Фікари, Ісайї Копинського, Віталія з Дубна, Сковороди.

(exec)

1. n мен. керівник; адміністратор; завідувач; 2. адміністрація; орган управління; дирекція; керівництво; a керівний; виконавчий

1. особа на головній посаді (position²), яка несе відповідальність за планування (planning) та виконання організаційної політики (policy¹) установи, організації, підприємства і т. д.; 2. склад керівників чи службовців (employee), які несуть спільну відповідальність за планування та виконання організаційної політики установи, організації, підприємства і т. д.

═════════■═════════

account executive працівник, який веде рахунок клієнтів; advertising executive керівник відділу реклами; business executive керівник господарської частини; chief executive президент (компанії) • директор-розпорядник • керівник вищого рівня; functional executive функціональний керівник; junior executive молодший керівник • молодший адміністратор • керівник нижчого рівня; marketing executive керівник відділу маркетингу; plural executive спільна адміністрація • спільне керівництво; sales executive керівник відділу збуту; senior executive старший адміністратор • керівник вищого рівня; top executive керівник вищої ланки

═════════□═════════

executive board виконавчий комітет • керівний орган; executive body керівний орган; executive committee виконавчий комітет

executive²:: the administration:: the management; executive² — заряд (діал.)

▹▹ director

▹▹ manager

* * *

1) мати и (реже) матір (-тери, вин. п. матір, им. мн. матері), матірка (очень употреб. во мн. матірки), матка, (ласк.: родная) неня (-ні), ненька, (не только мама) мама (мн. мами, - мів, -мам). [Проваджала сина мати (Шевч.). Мати вже вмерла, а дочка, як і матір, ходить тепер по наймах (Грінч.). Хай живе ось тут з синами, що погибли передчасно, всиротили матірок (Франко). Який тепер світ настав, що син матки не пізнав (Пісня). Неня притисла до грудей дитину (Кониськ.). Та накажіть моїй неньці, що я умру хутко (Пісня). Чого та скрипка так голосить, мов сто мамів ридає за синами? (Франко)]. Родная мать - рідна (редко питима) мати (матір и т. п.), неня, ненька. [Тільки в світі правди, що рідная мати (Пісня). Де-ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась? (М. Вовч.)]. Не родная мать - не рідна мати; срв. Мачеха. Богоданная мать - богодана мати, сваха, (для зятя) теща, (для невестки) свекруха. Крёстная, крестовая мать - хрищена мати, (зап.) нанашка, (ласк.) нанася. Молочная мать - мамка. Названная, приёмная мать - названа мати. Посажённая мать - весільна, вінчальна, посадна, посаджена, головата, стольна, прохана мати. Быть посажённою -рью - матерювати, бути за весільну и т. п. матір, бути за матір у кого. Мать сыра земля - сира земля, земля-мати. [Розступися, сира земле! (Пісня)]. Кузькина мать - см. Кузькина. Мать родная, родимая! - матінко моя (ріднесенька)! ненько (моя)! ненечко (моя)! срв. Матушки! (под Матушка 1). Быть вместо -ри кому - бути за матір кому. Не имеющий, лишённый -ри - безматірній;

2) см. Матушка 2;

3) (перен.) - а) (благодетельница) мати, матінка, ненька; б) (родоначальница) мати. [Київ - мати міст руських];

4) (о монахине) паніматка. Мать игуменья - паніматка ігуменя (гуменія), матушка (Сл. Гр.). Честная мать (почтит. обращение) - матінка-добродійка. Мать честная! (восклиц. удивления) - мати божа! (полон.: зап.) матко боска! срв. Матушки! (под Матушка 1). [Матко боска (ченстоховська)! що це ти наробила?! (Брацлавщ.)].

* * *

1) ма́ти, -тері; ма́тінка; (только о женщине ласк.) неня, не́нька, мату́ся

2) (обращение к женщине - зват.) ма́тінко

3) (жена священника; монахиня) паніма́тка, паньма́тка